Анатолій Рашевський: «Я пройшов війну і вижив»

Поділитись:
WhatsApp
Viber

На війні треба вміти не тільки перемагати. Головне мистецтво на війні – вижити. Вижити та повернутися у рідний дім, який боронив від ворога, з перемогою. Кам’янчанин Анатолій Рашевський з позивним «Турист» впевнений, що скаутські навички допомогли йому вижити під час служби у зоні бойових дій.

«Коли я навчався у четвертому класі, у нашу школу прийшла викладач з Центру позашкільної роботи та дитячої творчості Людмила Устименко. Тоді вона набирала дітей у гурток туризму, саме так я почав цікавитися цим напрямком діяльності. У 13 років я став інструктором з туризму у міському туристичному клубі, в Криму супроводжував туристичні групи школярів під час походів у гори. З часом була створена Дніпродзержинська ліга скаутів, я був одним з тих, хто стояв у її витоків», — розповів Анатолій Рашевський про те, як долучився до скаутського руху, а з часом став викладачем у гуртку «Скаути» Центру туризму, краєзнавства та екскурсій «Горицвіт».

— Як вийшло, що ви потрапили на фронт?

— Коли почався Майдан, в мене був важкий період у житті, про який я не хочу згадувати. Дізнавшись новину про збитий літак Іл-76 над Луганським аеропортом, я чітко усвідомив, що піду на фронт. Там загинули 40 наших хлопців, 40 бійців 25-ї окремої парашутно-десантної бригади. Тому я допоміг дружині прибрати город, зібрався та добровільно пішов на війну.

— Як проходила ваша служба?

— У серпні я потрапив на злагодження у Кулебівку, після чого був направлений на охорону моста через річку Оскіл (кордон Росії з Луганською та Харківською областями). Там ми відслужили два місяці. Потім я перевівся у 39-й окремий мотопіхотний батальйон «Дніпро»-2. Коли батальйон розбили під Іловайськом, його вивели у Дніпро, а нас направили на його посилення. Після злагодження нас направили у Сєвєродонецьк. Проходив службу у Трьохізбенці, Кряківці, Лисичанську, Вовчоярівці, Золотому. Після цього нас перекинули на Донецький напрямок. Попри те, що у свій час я не проходив строкову службу, під час АТО я оволодів чотирма військовими спеціальностями: стрілок, кулеметник, гранатометник і снайпер.

— Що вас підтримувало на фронті?

— Родина підтримувала та скаути. Коли дізналися, що я на фронті, одразу зібралися та приїхали до нас у частину з цілими мішками їжі. Привезли броник, рюкзак, штани та куртку. А взагалі, щоб витримати психологічно, потрібно довкола шукати позитив, жити у єднанні з природою. Наприклад, пройшовши через бойові дії, я зрозумів, як війна зближує людей. Тепер в мене цілий батальйон братів! Після війни я почав цінувати життя та радіти йому.

— Чи стали вам у нагоді скаутські навички під час служби?

— Авжеж! Під час служби всі знання стають корисними, адже скаутінг включає в себе безліч напрямків — від туристичного орієнтування до вміння розпалити вогнище чи правильно зав’язати мотузку. У польових умовах це дуже важливо.

— З якими проблемами ви зіштовхнулися після демобілізації?

— Після демобілізації я став на біржу, довго не міг знайти роботу. Ви розумієте, який стан після війни, а сім’ю треба годувати. У студентські роки я навчався на токаря, спробував працювати за спеціальністю, але війна підірвала здоров’я, і я не зміг стояти біля верстата. Скаутінгом я займаюся все життя, і коли в мене з’явилася можливість влаштуватися інструктором у Центр туризму, краєзнавства та екскурсій «Горицвіт», я з радістю скористався цією нагодою. Я був на війні і вижив, в мене є знання та військовий досвід, який я хочу передати дітлахам. А я, у свою чергу, багато чого навчаюся у своїх вихованців, бо кожен з них — це індивідуальність. Для мене чужих дітей не буває.

— Опишіть власними словами, що таке скаутінг.

— Це спосіб життя. Він полягає у тому, що людина має жити у єднанні з природою, любити та оберігати її. Я навчаю дітей, дотримуючись певних принципів: поза політикою та поза релігією, бо це особисті та сімейні питання, а скаутський рух охоплює весь світ. Для мене головне, щоб наші учні усвідомлювали себе частиною природи. У скаутінгу головне – самоосвіта, адже протягом всього життя ми постійно чомусь навчаємося.

Я веду кілька груп скаутів і готую збірну міста. Зайняття проходять на базі школи №15 (на жаль, у «Горицвіта» немає власного приміщення для тренувань). Навчання проходить у формі гри. Також є таке поняття, як активітет, який проходить на природі. У польових умовах діти групами один одного навчають тим знанням, якими вони володіють. Наприклад, одні добре знаються на рослинах, тож розповідають про їхні властивості товаришам, дехто вчить, як правильно зав’язувати вузли, а хтось досконало володіє спортивним орієнтуванням. Так діти один одного навчають.

Бесіду вела Катерина Кіба

16.05.2018
Категорія: Інтерв'ю
Теґи: интервью участник АТО